Вона росте – там де тече вода,
І біля хати радо всіх вітає.
Весною в білий цвіт, як молода,
Свої кущі – віночками вбирає.
Схиляє тихо віти до води,
І дивиться, як дівчина, в люстерко.
Коли і хто привіз її сюди –
не пам’ятає,
Сниться, лиш, як степом –
Вітри гуляють вільні й молоді.
Про неї – наш народ складав пісні,
Сумні, неначе поклик журавлиний,
Її почуєш шелестом в вікні,
І сумом, на могилі у дівчини.
А восени, крізь листя –
диво, глянь,
Вінки коралом стали, як краплини,
В них кісточки серденьками бринять,
Лікують тіло й душу України.
08.03.2008